СЛОВНИК БІОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ
Абіогенез (передбіологічна, або хімічна, еволюція) — теорія походження живих істот з хімічних сполук шляхом поступового ускладнення останніх.
Австралопітеки — вимерлі прямоходячі мавпи, предки стародавньої людини.
Агроценози — штучні екосистеми, створені людиною (лани, сади, городи) в результаті застосування комплексу агротехнічних засобів обробітку ґрунту.
Алель — один з можливих станів гена. Будь-яка зміна структури гена призводить до появи нового алеля.
Анеуплоїдія — геномна мутація, яка полягає в зменшенні або збільшенні хромосомного набору на одну або кілька хромосом.
Антропогенез — еволюція людини з моменту виникнення перших представників роду Ното.
Антропологія — наука, що вивчає людину як біологічний об"єкт.
Ароморфоз — прогресивна еволюційна зміна, яка веде до підвищення загального рівня організації й появи принципово нових пристосувань (виникнення еукаріотичних клітин і багатоклітинних організмів, чотирьох п"ятипалих кінцівок у хребетних тощо).
Архантропи — найдавніші представники роду Ното.
Архей — найдавніший еон в історії Землі (3,5—2,6 млрд років тому). Період існування первинних істот — деяких бактерій.
Атавізм — випадкове виникнення в особини ознак, що були властиві предковим видам.
Аутбридинг — схрещування, до яких залучають особин інших популяцій.
Аутекологія — напрям екології, що вивчає дію на організм чи популяцію певних екологічних факторів.
Біогенез — власне біологічна еволюція, коли живі організми походять тільки від живих організмів.
Біогеоценоз — угруповання популяцій організмів різних видів, поєднаних трофічними зв"язками, чітко прив"язаних до певного місця перебування, та абіотичні фактори середовища (ґрунт, вода, повітря).
Біом — усі біогеоценози певного типу, що належать до територій з конкретним типом рослинності (тундри, гірського лісу, сухого степу і таке інше).
Біомаса — маса живих істот, що мешкають у певній місцевості.
Біосфера — жива оболонка Землі, частина гідросфери, літосфери і атмосфери, де мешкають живі організми.
Біотехнологія — використання властивостей живих організмів для потреб виробництва (виготовлення ліків, поживних речовин, очищення стічних вод, селекція).
Біотоп — абіотичний компонент біогеоценозу.
Біоценоз — сукупність популяцій різних видів організмів, що утворюють біотичний компонент біогеоценозу.
Біологічний годинник — властивість організмів «чути» час.
Біологія розвитку — царина біології, яка вивчає онтогенез (індивідуальний розвиток організмів).
Бластула — багатоклітинний зародок, що складається з одного шару клітин і має форму порожньої кулі.
Боротьба за існування — конкуренція особин, за якої одні організми здатні залишити більше потомства, ніж інші.
Вади розвитку — відхилення від нормального розвитку, що полягають у різного роду аномаліях будови організму чи його функціонування.
Видоутворення — завершальний етап мікроеволюції, що веде до утворення нового виду.
Гаметогенез — сукупність мітотичних та мейотичних поділів, що відбуваються у статевих органах, результатом чого є утворення статевих клітин.
Гаструла — друга за бластулою стадія розвитку зародка, на якій він вже має двошарову будову.
Генна інженерія — спеціальні маніпуляції з геномом, що мають на меті змінити його будову. Полягає у внесенні чужорідних генів і таким чином створенні генетично модифікованих чи трансгенних організмів.
Генна терапія — лікування людини від деяких спадкових хвороб за допомогою методів генної інженерії.
Ген — одиниця спадковості, що структурно відповідає ділянці ДНК, яка кодує послідовність певного типу РНК.
Генетика — наука про спадковість і мінливість.
Генетичний банк — колекція різноманітного генетичного матеріалу, наприклад, сортів і видів пшениці.
Генетичний тягар — різноманітні рецесивні мутації в гетерозиготному стані конкретних особин.
Генетично модифікований організм — жива істота, в геномі якої міститься чужорідний ген, вбудований в її геном за допомогою генно-інженерних маніпуляцій.
Генофонд — усе різноманіття алельних генів популяції або виду в цілому.
Геном — усі гени гаплоїдного набору хромосом даного виду.
Геноміка — наука, яка вивчає особливості будови ДНК організмів різних видів.
Генотип — сукупність генів певного організму або алельні сполучення генів певного локусу.
Геохронологічна шкала — геологічний календар, що відображує періоди в історії Землі.
Гетерозис — ефект гібридної сили, коли гібридні особини переважають батьківські за показниками життєздатності, швидкості росту, плодючості.
Гібрид — особина, генотип якої поєднує різні генетичні варіанти одного чи багатьох генів.
Гомологічні ряди мінливості — явище паралельної мінливості, коли однакові мутації трапляються у різних видів.
Група зчеплення — сукупність генів, розміщених на одній хромосомі.
Дарвінізм — еволюційна теорія, головною ідеєю якої є уявлення про природний добір як головний рушійний фактор еволюції.
Дегенерація — напрям прогресивної еволюції, пов"язаний із спрощенням організації (наприклад, редукція кишечнику у стьожкових червів).
Демекологія — розділ екології, що вивчає структуру та динаміку популяцій окремих видів.
Дивергенція — еволюційне розходження популяцій, видів, родів за певними ознаками.
Дикий тип — домінантний фенотип, який притаманний більшості особин даного виду, які живуть у природі.
Докембрій — період життя на Землі, у якому ще не було тварин з твердим скелетом; одно- і багатоклітинні організми цього відрізку часу майже не залишили викопних решток.
Домінування — взаємовідносини між алелями одного гена, за яких один з них (домінантний) пригнічує прояв другого (рецесивного).
Дрейф генів — випадкові зміни частот алелів у популяції під впливом хвиль життя.
Дроблення — процес безперервних поділів клітин зародка від зиготи до бластули з одночасним зменшенням розмірів клітин.
Еволюція — процес історичного розвитку життя на Землі.
Екологічна ніша — місце популяції певного виду в біоценозі (трофічній мережі).
Екологічна система — угруповання організмів і середовище їх існування, пов"язані один з одним обміном речовини. Біоценоз, біом і біосфера — екосистеми різних рівнів організації.
Екологічна піраміда — графічне зображення співвідношення між продуцентами і консументами різних рівнів.
Екотон — угруповання, що сформувалися на межі різних типів природних екосистем: узлісся, заплава річки, лиман.
Ембріогенез — період зародкового розвитку.
Ембріотехнологія — маніпуляції із статевими клітинами, зиготами та зародками.
Еон — найдовший відрізок історії Землі; поділяється на ери.
Ера — відрізки історії Землі (наприклад, Палеозой, Мезозой, Кайнозой), що поділяються на періоди.
Жива речовина — усі живі організми біосфери.
Життєвий цикл — зміна одного чи кількох онтогенезів, характерних для даного виду організмів. Простий життєвий цикл — один онтогенез від зиготи до зиготи, складний життєвий цикл — кілька онтогенезів (чергування гаметофіта і спорофіта у нижчих спорових рослин, нестатевого і статевого розмноження у тварин).
Запліднення — одна з форм статевого процесу, за якої відбувається злиття жіночої і чоловічої гамет з утворенням спільного ядра.
Зародкові листки — шари зародка багатоклітинних тварин, з яких розвиваються ті чи інші тканини та органи.
Ідіоадаптація — один з шляхів прогресивної еволюції, пов"язаний з пристосуванням до певних умов існування.
Ізоляція — один з факторів еволюції, відокремлення однієї популяції чи групи популяцій від інших на історично тривалий час.
Інбридинг — схрещування генетично близькоспоріднених особин.
Кайнозой — сучасна ера історії Землі; розпочалася 65,6 млн років тому.
Клімакс (в екології) — сталий стан екосистеми, до якого приводить ряд сукцесій.
Клітинна інженерія — різноманітні маніпуляції з клітинами, що мають на меті створення клітин з новими властивостями.
Клонування — спосіб відтворення, за якого утворюються клони — генетично тотожні одна одній особини, які походять від спільного материнського організму. Відбувається при різних формах нестатевого розмноження та партеногенезі.
Креаціонізм — релігійне уявлення про походження Землі і життя на ній у результаті божественного творення.
Кодомінування — тип взаємодії алельних генів, за якого кожний з алелів проявляє свою дію, не пригнічуючи дію іншого. В результаті у гетерозигот формується нова ознака.
Конвергенція — виникнення східних ознак у неспоріднених груп організмів.
Конкуренція — боротьба, змагання між організмами за будь-які ресурси.
Консументи — головним чином тварини, що споживають органічні речовини, створені рослинами-продуцентами.
Кроманьйонці (неоантропи) — перші представники людини сучасного типу, які виникли 40 тис. років тому.
Кросинговер — обмін ділянками гомологічних хромосом при кон"югації під час мейозу.
Кругообіг речовин — постійна циркуляція нескладних неорганічних речовин чи окремих хімічних елементів між літосферою, атмосферою, гідросферою і живими організмами.
Ламаркізм — еволюційна концепція, побудована на помилкових припущеннях, зокрема такому: набуті за життя організму ознаки успадковуються.
Ланцюг живлення (трофічний ланцюг) — низка організмів різних видів, поєднані відношеннями їжа — споживач».
Леталі (летальні алелі) — алелі, фенотиповий прояв яких є смертельним для організму.
Лімітуючий фактор — найбільш дефіцитний екологічний фактор, зміна дії якого веде до зміни стану популяцій чи екосистем.
Локус — місце гена на хромосомі.
Льодовиковий період — період охолодження клімату тривалістю мільйони років, за якого частину сучасного суходолу вкривали льодовики.
Макроеволюція — еволюція на рівні, вищому за видовий.
Мезозой — ера історії Землі у межах від 251 млн до 65 млн років тому.
Мікроеволюція — еволюційні процеси на рівні популяцій, що завершуються утворенням нового виду.
Мікрокопалини — викопні одноклітинні організми.
Мінливість — властивість організмів перебувати у різному стані; явище, протилежне спадковості.
Морула — стадія розвитку зародка відразу після завершення дроблення.
Мутагенез — процес виникнення мутацій. Розрізняють індукований мутагенез, коли мутації викликаються в лабораторних умовах певними чинниками — мутагенами, і спонтанні, що відбуваються у природних умовах.
Мутація — стійка, спонтанна зміна генотипу. Мутації бувають геномними (анеуплоїдія, поліплоїдія), хромосомними (хромосомні перебудови) і генними (точковими).
Неандертальці (палеоантропи) — викопні прадавні люди, які існували 300—24 тис. років тому.
Нейрула — стадія розвитку зародка хребетних тварин відразу за гаструлою.
Ноосфера — сфера розумної діяльності людини, в межах якої вона є визначальним фактором розвитку.
Норма реакції — межі нормальної модифікаційної мінливості організму.
Онтогенез (індивідуальний розвиток) — період життя організму від зиготи до смерті.
Оогенез (овогенез) — процес утворення жіночих статевих клітин.
Охорона навколишнього середовища (природи) — комплекс заходів із збереження, раціонального використання і відновлення природних ресурсів Землі.
Палеозой — ера розвитку життя на Землі від 542 до 290 млн років тому.
Панспермія — гіпотеза, згідно з якою життя було занесене на Землю з космосу.
Паралелізм — виникнення однакових ознак в організмів різних видів, які мали спільних предків.
Парниковий ефект — збільшення температури планети, викликане, можливо, надлишком С02 в атмосфері.
Подвійне запліднення — своєрідний процес запліднення у квіткових рослин, при якому утворюються зародок і ендосперм — поживна речовина, якою живиться зародок.
Поліплоїдія — геномна мутація, пов"язана з кратними збільшеннями кількості хромосомних наборів.
Послідовність викопних форм — види живих істот, що походять один від одного і змінюють одне одного в історичному часі.
Популяція — сукупність особин одного виду, що мешкають на певній території.
Природний добір — виживання найбільш пристосованих у боротьбі за існування організмів, здатних залишити численне потомство.
Продуценти — автотрофні організми (рослини), що синтезують органічні речовини і є їжею для консументів (гетеротрофів).
Регенерація — здатність організмів відновлювати частини свого тіла.
Редуценти — мікроорганізми, які розкладають рештки мертвих тіл до простих неорганічних сполук.
Рекомбінація — перерозподіл генетичної інформації, який здійснюється на рівні випадкових запліднень, перерозподілу батьківських хромосом під час мейозу й кросинговеру.
Релікти — стародавні види, що збереглися до сьогодні.
Розмноження — процес відтворення живих організмів, що передбачає збільшення кількості особин. Статеве Р. відбувається виключно за допомогою статевих клітин, нестатеве — поділом або частинами тіла, вегетативними бруньками, спорами.
Рудименти — органи, які в процесі еволюції втратили своє значення.
Селекція — процес створення і підтримання сортів рослин і порід тварин.
Середовище існування — все те, що.оточує живий організм.
Синекологія — напрям екології, який вивчає екосистеми.
Синтетична теорія еволюції — сучасна еволюційна теорія, яка є синтезом ідей дарвінізму і досягнень генетики.
Спадковість — властивість організмів зберігати у потомстві особливості будови, функціонування і способу життя.
Сперматогенез — процес утворення чоловічих статевих гамет.
Сталий розвиток — оптимальний баланс між потребами людини і можливостями планети їх забезпечити, необхідний для дальшого розвитку людства.
Статевий процес — обмін генетичним матеріалом у той чи інший спосіб між особинами одного виду.
Сукцесія — послідовна закономірна зміна екосистеми одного типу на екосистему іншого типу.
Таксон — систематична категорія будь-якого рангу.
Трансгенні організми — тварини, рослини, гриби, бактерії з чужорідними генами, введеними шляхом генно-інженерних маніпулювань.
Трофічна мережа — розгалужена система трофічних ланцюгів.
Фанерозой — на відміну від Докембрію, період явного життя, історію якого можна відстежувати за твердими рештками організмів.
Фенотип — у широкому розумінні — всі ознаки організму, у вузькому — прояв певного генотипу.
Фотоперіодизм — реакція організму на добовий чи сезонний ритм освітленості.
Центри походження культурних рослин — місця, де виникли види рослин, які нині вирощують у культурі. Вперше виділені М.І. Вавиловим.
Цефалізація — різке збільшення об"єму головного мозку в процесі еволюції людини.
Цитоплазматична спадковість — позаядерна передача генетичного матеріалу.
Чиста лінія — генетично ідентичне потомство.
Хвилі життя — один з факторів еволюції, спалахи чисельності популяції організмів.
Химерний організм — організм, що складається з генетично різних клітин.
Хроматида — одна з двох нуклеопротеїдних (нуклеопротеїди — комплекси білків з нуклеїновими кислотами) ниток, що утворюються у ході клітинного поділу. Після поділу X. називають дочірними хромосомами.
Хромосома — структурний елемент ядра клітини, що містить ДНК.
Хромосомна теорія спадковості — одне з головних узагальнень генетики, головним положення якого є те, що всі гени перебувають у хромосомах і розміщуються у лінійному порядку.
Штучний добір — вибір людиною у процесі селекції особин з певними ознаками для дальшого розмноження.